CRS та платіжні системи: чи видають платіжки своїх клієнтів?

Ми продовжуємо розкривати актуальну тему CRS (Common Reporting Standard) – міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки. У попередніх статтях ми розповіли Вам про основи CRS, пояснили, яку інформацію українська податкова може отримати в рамках обміну, а також обговорили країни, які вже приєдналися до системи автоматичного обміну, та ті юрисдикції, які поки що залишаються осторонь (поза обміном).

Сьогодні ми звернемо увагу на важливе питання, яке часто чуємо від бізнесменів: чи беруть участь платіжні системи в автоматичному обміні фінансовою інформацією? Розберемося, чи передають платіжні системи дані про своїх клієнтів, які фінансові компанії беруть участь у CRS, а також які аспекти необхідно враховувати при використанні платіжних платформ для міжнародних переказів.

Які фінансові установи передають інформацію в рамках CRS?

У рамках CRS передача фінансової інформації лягає на плечі фінансових установ, які зобов’язані дотримуватись вимог міжнародного обміну. Основними учасниками є банки, кредитні спільноти, інвестиційні компанії, страхові компанії, кастодіальні та депозитарні установи. Ці організації зобов’язані збирати та передавати дані про рахунки своїх клієнтів до податкових органів країн, які беруть участь у CRS.

Проте питання участі платіжних систем у CRS викликає багато суперечок. За визначенням, стандарт CRS орієнтований більше на традиційні фінансові установи, тоді як багато платіжних систем не підпадають під суворі вимоги. Платіжні сервіси, такі як Revolut, Stripe, Wise та інші часто класифікуються як «небанківські» платіжні провайдери і формально не включені до списку обов’язкових учасників CRS. Це означає, що вони, як правило, не зобов’язані передавати дані про своїх клієнтів до податкових органів.

Тобто, загальне правило говорить – іноземні платіжні системи не беруть участь у CRS, якщо вони або зареєстровані в країнах, що не беруть участь у CRS, або не підпадають під критерії депозитарних фінансових установ. Якщо з першим критерієм все зрозуміло, розберемо детальніше другий критерій.

Платіжні системи – це депозитарні установи?

Термін “Депозитарна установа” означає організацію, яка в рамках своєї звичайної діяльності приймає депозити або інші розміщення коштів клієнтів (включаючи поточні, розрахункові, ощадні або термінові рахунки) та здійснює банківську або аналогічну діяльність, таку як надання кредитів, операції з борговими зобов’язаннями, цінними паперами та валютою, а також трастові чи фідуціарні послуги.

Важливо, що «депозит» у стандарті CRS розуміється у широкому сенсі і включає будь-яке розміщення коштів клієнта, незалежно від юридичної форми чи умов. Це може бути поточний, ощадний, терміновий або інший рахунок, а також будь-які інші форми вкладень коштів, які організація приймає під час своєї звичайної діяльності. При чому відсотки за такими коштами або їх відсутність не впливають на їхню класифікацію як депозит.

Однак, випуск електронних грошей в обмін на кошти (включно з відкриттям електронних гаманців) сам по собі не вважається прийомом депозитів у рамках звичайної банківської або аналогічної діяльності. Але поєднання випуску електронних грошей та проведення платіжних операцій з ними, включаючи відкриття та обслуговування електронних гаманців, з іншими видами платіжних послуг може призвести до визнання організації підзвітною Депозитарною установою.

Звідси ми приходимо до висновку, що за певних умов платіжні системи все ж таки можуть визначатися як Депозитарні установи, оскільки вони відкривають розрахункові рахунки і можуть при цьому здійснювати аналогічні банкам послуги.

Як визначити чи бере участь платіжна система в CRS?

Для визначення чи підпадає платіжна система під стандарт CRS як Депозитарна установа, необхідно враховувати такі ключові аспекти.

Платіжна система може вважатися Депозитарною установою, якщо:

• Вона приймає депозити або веде рахунки клієнтів.
• Здійснює хоча б один із таких видів діяльності:

1. Надання кредитів (споживчих, іпотечних тощо).
2. Торгівля борговими зобов’язаннями, векселями, цінними паперами.
3. Надання трастових або фідуціарних послуг.
4. Проведення операцій із валютою чи фінансовими лізингами.

Платіжна система не є Депозитарною установою за умови, якщо вона:

• Приймає кошти як забезпечення (наприклад, застави).
• Надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків, еквайринг коштів.
• Випуск електронних грошей без надання інших фінансових послуг.
• Проводить операції з електронними гаманцями, не залучаючи кошти у спосіб, аналогічний депозитам.

Таким чином, головні правила для небанківських платіжних установ:

1. Якщо установа відкриває, обслуговує та веде платіжні рахунки, вона вважається такою, що здійснює банківську або аналогічну діяльність.
2. Якщо діяльність обмежується переказом коштів без відкриття рахунків або еквайрингом, вона не є Депозитарною установою.
3. Якщо організація лише випускає електронні гроші, вона не підпадає під визначення Депозитарної Установи.

Так, деякі платіжні системи все ж таки можуть брати участь в автообміні, якщо вони зареєстровані в юрисдикціях членах CRS і якщо їхня бізнес-модель включає функції, аналогічні банківським послугам.

Ліцензія платіжної системи як головний критерій CRS

Платіжні системи, як ми звикли їх називати, є різноманітними за структурою та ліцензіями фінансовими установами. Для визначення їхньої участі в CRS важливо враховувати вид ліцензії, яка регулює їхню фактичну діяльність, оскільки саме вона визначає їхні зобов’язання щодо автоматичного обміну фінансовою інформацією.

Існують різні типи ліцензій для платіжних систем, включаючи:

1. Ліцензія банку або депозитарної установи – якщо платіжна система має банківську ліцензію, вона зобов’язана дотримуватись вимог CRS та передавати дані про рахунки клієнтів до податкових органів. Деякі платіжні системи можуть функціонувати не тільки як платіжні провайдери, а й як повноцінні банки, надаючи послуги з прийому депозитів та видачі кредитів. У такому разі вони зобов’язані брати участь у автоматичному обміні фінансовою інформацією.
2. Ліцензія EMI (Electronic Money Institution) – дозвіл на випуск електронних грошей. Платіжні системи з такою ліцензією, наприклад Wise, надають послуги електронних гаманців та банківських реквізитів (IBAN), але не є депозитарними фінансовими установами. Це означає, що їх звільнено від обов’язку передавати дані клієнтів у рамках CRS, оскільки не займаються традиційним банківським депозитним обслуговуванням.
3. Ліцензія EMI з розширеними функціями – у деяких юрисдикціях платіжні системи з ліцензією EMI, що надають функції, близькі до банківських, можуть підпадати під CRS. Наприклад, якщо EMI випускає IBAN-рахунки та надає доступ до інструментів для накопичення або зберігання капіталу, її можуть зобов’язати до звітності CRS.
4. Ліцензія PI (Payment Institution) – ліцензія на здійснення платіжних операцій, яка не передбачає банківських чи депозитарних функцій. Платіжні системи з ліцензією PI, такі як Revolut (у його версії, працюючої на PI), також не зобов’язані брати участь у CRS, оскільки вони не класифікуються як депозитарні установи.
5. Ліцензія PI з розширеними фінансовими функціями – якщо платіжна система з ліцензією PI надає послуги, що включають елементи банківської діяльності (наприклад, зберігання значних сум на довгостроковій основі), вона також може підпадати під вимоги CRS.
6. Ліцензія для платіжного агрегатора – такий вид ліцензії регулює збір та передачу платіжних даних для торгових операцій, але не є еквівалентом ліцензії банку чи депозитарної установи. Відповідно, платіжні агрегатори також не мають брати участь у CRS.
7. Ліцензія інвестиційного посередника – якщо платіжна система поєднує платіжні функції з інвестиційними послугами (наприклад, надання платформи для торгівлі фінансовими активами), вона може підпадати під CRS. Такі платіжні системи зобов’язані передавати дані про своїх клієнтів, якщо вони пропонують послуги, аналогічні інвестиційним брокерам або компаніям, що управляють.

Варто зазначити, що деякі платіжні системи інформують клієнтів про можливість передачі даних до компетентних органів. Бувають випадки, коли платіжки просять заповнити форму для сповіщення у рамках CRS (наприклад, такий документ може називатися Tax Residency Self Certification Form), а це означає, що компанія проводить ідентифікацію податкових резидентів країн-учасників CRS. Якщо рахунок клієнта відповідає критеріям звітності CRS, платіжна система зобов’язана передати дані місцевому податковому органу або органу юрисдикції, що бере участь.

Хоча на EMI та інші некредитні фінансові установи не поширюється зобов’язання надавати звітність за CRS, важливо пам’ятати, що на запит податкові органи у будь-який момент можуть отримати інформацію про рахунки і тут уже нікуди не втекти.

Таким чином, участь платіжних систем у CRS залежить від їхньої ліцензії та наявності фінансових функцій, наближених до традиційних банківських або інвестиційних послуг. Однак більшість платіжних систем, особливо з ліцензіями EMI та PI, не підлягають автоматичному обміну фінансовою інформацією CRS.

Які рахунки у платіжних системах цікаві для податкової?

Платіжні системи, такі як Stripe, Wise, Revolut та інші, в основному використовуються для миттєвих переказів та проведення транзакцій. Вони дозволяють користувачам швидко надсилати гроші по всьому світу, сплачувати товари та послуги, а також здійснювати невеликі перекази. За своєю суттю ці системи не призначені для зберігання великих сум на довгостроковій основі.

Податкові органи зосереджені насамперед на виявленні великих накопичень та доходів, які можуть вказувати на ухилення від податків. Тому під увагу податкових органів найчастіше потрапляють саме банківські рахунки, де зберігаються великі суми грошей, а також спостерігаються регулярні надходження, що свідчать про значний фінансовий обіг. Розглянемо докладніше, які рахунки та транзакції можуть привернути увагу податкових органів.

1. Рахунки з великими сумами та тривалим зберіганням коштів

Одним із ключових індикаторів для податкових органів є рахунки із залишками від 250 000 доларів і вище, особливо якщо кошти зберігаються тривалий термін. Такі рахунки можуть викликати підозру у податкових органів, оскільки це може свідчити про значний неврахований дохід. Якщо платіжна система надає функції, які дозволяють зберігати такі суми, податкові органи можуть запросити інформацію за такими рахунками, особливо якщо рахунок зареєстровано в юрисдикції, яка бере участь у CRS.

Платіжні системи, такі як PayPal і Revolut, іноді надають доступ до окремих банківських реквізитів (наприклад, IBAN-рахунки), що дозволяє використовувати їх як аналог банківського рахунку. Однак для зберігання великих сум такі платформи не підходять і більшість користувачів зберігають на них відносно невеликі суми, що знижує інтерес з боку податкових служб.

2. Рахунки з регулярними та значними транзакціями

Платіжні системи можуть також привернути увагу податкових органів, якщо рахунок проходять великі регулярні суми, навіть якщо вони зберігаються надовго. Наприклад, якщо на рахунок у платіжній системі регулярно надходять великі суми і потім вони швидко виводяться або переводяться на інші рахунки, це може викликати питання у податкових органів щодо походження коштів.

Для користувачів важливо розуміти, що високочастотні транзакції великих сум можуть бути розглянуті як ознака комерційної діяльності або отримання доходів, що зобов’язує користувача декларувати такі доходи та сплачувати відповідні податки.

3. Рахунки в юрисдикціях із жорстким контролем CRS

Деякі платіжні системи зареєстровані в юрисдикціях, які суворо дотримуються вимог CRS та зобов’язані передавати податкову інформацію про клієнтів. До таких юрисдикцій належать, наприклад, країни ЄС та Великобританія. У цьому випадку інформація про великі суми на рахунках у платіжних системах також може бути передана до податкових органів країни резидента.

Як знизити ризики потрапити під CRS під час використання платіжних систем?

Щоб зменшити ймовірність потрапляння під автоматичну звітність за CRS, користувачам платіжних систем рекомендується:

1. Уникати зберігання великих сум на рахунках платіжних систем. Платіжні платформи краще використовувати для швидких транзакцій, а не для накопичення капіталу.
2. Обмежити суму одноразових переказів та розподіляти великі перекази на дрібніші транзакції, якщо це можливо і не суперечить правилам використання.
3. Виводити кошти після отримання, щоб рахунок не залишався з великими сумами протягом тривалого часу, що може привернути увагу податкових органів.
4. Розуміти вимоги юрисдикції платіжної системи та ознайомитись із політикою звітності компанії. Наприклад, якщо система зареєстрована в ЄС або Великій Британії, ймовірність обміну даними вище.

Таким чином, якщо платіжна система використовується за призначенням — для оперативних переказів без зберігання великих сум, ймовірність звітності CRS та ризику податкового контролю мінімальна.

Адже автоматичний обмін інформацією за стандартом CRS націлений насамперед на виявлення великих накопичень та значних фінансових операцій, які можуть свідчити про доходи, які не враховані в податкових деклараціях.

Тим не менш, кожна платіжна система має свої особливості та вимоги, які можуть змінюватись в залежності від юрисдикції та ліцензії. Тому важливо підходити до вибору платіжної системи з урахуванням своїх фінансових цілей та можливих зобов’язань щодо звітності.

Якщо вас цікавить, як стандарт CRS може позначитися на використанні конкретної платіжної системи, залиште запит на індивідуальну консультацію з юристом Azola Legal Services. Ми детально розглянемо Ваш кейс та запропонуємо оптимальні рекомендації для Ваших фінансових операцій.