Комплаєнс-перевірка контрагентів та партнерів: основні правила

У сучасних умовах ведення бізнесу, особливо на міжнародній арені, питання надійності контрагентів та партнерів набуває визначального значення. Це пов’язано передусім з тим, що недостатня перевірка може призвести до юридичних ризиків та фінансових і репутаційних втрат для компанії. Різні юрисдикції запроваджують жорсткі регуляторні вимоги щодо проведення перевірок, особливо в рамках боротьби з відмиванням коштів (Anti-money laundering), корупцією та санкційними обмеженнями.

Недостатня ретельність проведення регулярного комплаєнсу власних контрагентів може призвести як до призупинення проведення транзакції як мінімального заходу зокрема, так і до блокування рахунку компанії загалом як одного із крайніх заходів реагування на ризиковість контрагента. У цій статті ми проведемо огляд основних правил та алгоритму комплаєнс-перевірки контрагентів.

Що таке комплаєнс-перевірка?

Комплаєнс-перевірка (Due Diligence) – це процес збору, аналізу та оцінки інформації про потенційного чи реального контрагента задля виявлення можливих ризиків співпраці. Due Diligence як частина регулярної політики функціонування компанії є комплексним явищем, яке включає зокрема:

• Перевірку законності існування компанії-контрагента та її реєстраційних документів;
• Аналіз фінансової стабільності контрагента;
• Аналіз її судової історії, зокрема, існування актуальних спорів за участю компанії-партнера;
• Виявлення санкційних обмежень.

Due Diligence є вкрай важливим елементом корпоративного управління та сприяє зниженню юридичних, фінансових та репутаційних ризиків.

Основні етапи проходження процедури Due Diligence щодо контрагента

1. Загальна перевірка компанії. Перший етап комплаєнс-процедури варто розпочати з аналізу державних реєстрів юрисдикції інкорпорації компанії на предмет того, чи зареєстрована компанія, чи не перебуває вона в статусі ліквідації, викреслення з реєстру (strike-off) або банкрутства, чи продовжена компанія (значна кількість країн передбачають щорічний обов’язок з подання статистичної звітності, невиконання якого впливає на статус компанії у країні її реєстрації), перевірка повноважень підписанта тощо.

Наприклад, доволі часто на практиці зустрічаються випадки, коли контракт підписує не керівник компанії, а її фінансовий директор чи керівник підрозділу (особливо часто такі ситуації виникають при встановленні договірних відносин з великими корпораціями, які мають складну внутрішню структуру). У такому випадку необхідно уточнити, чи має вказана у договорі як підписант особа законні повноваження діяти від імені компанії. Вказане може бути підтверджене, серед іншого, довіреністю (Power of Attorney) або статутом (Articles of Association). Відсутність на етапі підписання контракту ретельного комплаєнсу повноважень підписанта може бути наслідком недійсності договору.

2. Відповідність законодавству. Цей етап включає широкий спектр документів, які варто перевірити. Так, якщо компанія-контрагент працює в ніші, що підлягає регулюванню та/або ліцензуванню (фармацевтика, будівельні, архітектурні підприємства тощо), вона повинна мати відповідні ліцензії чи дозволи. Приміром, надання архітектурних послуг компанією, зареєстрованою у Флориді чи Каліфорнії, підпадає під ліцензування; така юридична особа повинна мати кваліфікацію Architectural Business Organization (у Флориді) та ліцензію від California Architects Board (CAB) (у Каліфорнії). У такому випадку необхідно завчасно запросити у потенційного контрагента усі дозвільні документи та відслідковувати їх актуальність після встановлення з ним співпраці.
3. Фінансова оцінка. Оскільки у переважній більшості випадків основною метою встановлення договірних відносин між сторонами є отримання позитивного фінансового результату від співпраці, здійснення аналізу фінансового стану свого контрагента є визначальним, адже дозволить зрозуміти його стабільність і здатність виконувати договірні зобов’язання.

Так, у більшості юрисдикцій фінансова звітність компанії публікується в офіційних реєстрах та є доступною для перегляду (безкоштовно або за невелику плату). Наприклад, річну фінансову звітність компаній, зареєстрованих у Великобританії, можна вільно переглянути на сайті Companies House (у розділі Filling History). Для перегляду Financial Statements кіпрської компанії, як правило, вимагається сплатити певний збір для доступу до Register of Companies (ROC).

Відзначимо, що для проведення комплаєнс-процедури фінансового стану контрагента, важливим є аналіз балансу (Statement of Financial Position), звіту про прибутки та збитки (Income Statement) та звіту про рух грошових коштів (Cash Flow Statement). На підставі цих документів можна визначити ключові показники:

• Баланс (Statement of Financial Position). З огляду на баланс компанії, можна встановити платоспроможність, тобто співвідношення активів і зобов’язань, що, своєю чергою, дозволить оцінити, чи може контрагент покрити свої борги; ліквідність, тобто аналіз поточних активів (наявність кешу, дебіторської заборгованості) порівняно з короткостроковими зобов’язаннями допомагає зрозуміти, чи є у компанії достатньо ресурсів для погашення найближчих боргів.
• Звіт про прибутки та збитки (Income Statement). Вказаний документ передбачає зокрема наступні показники: операційний прибуток – якщо операційний прибуток невеликий або ж від’ємний, це може свідчити про низьку ефективність основної діяльності контрагента; тенденції доходів та витрат: якщо компанія протягом кількох останніх років поспіль має зростання витратної частини власної діяльності, порівняно з доходами, вказане може свідчити про фінансові труднощі контрагента та його боргове навантаження.
• Звіт про рух грошових коштів (Cash Flow Statement) як документ, що фіксує дані про те, звідки компанія отримує та куди витрачає грошові кошти, може бути корисним при проведенні Due Diligence процедури. Так, на підставі аналізу руху грошових коштів, можна встановити залежність від кредитування – якщо більшість грошових потоків надходять із фінансування (кредити,), це може бути ризиковим фактором при оцінці того, чи варто встановлювати або продовжувати договірні відносини з контрагентом.

4. Санкційні списки та офшорні юрисдикції. Санкційні списки становлять собою офіційні реєстри фізичних та юридичних осіб, проти яких уряди або міжнародні організації застосували економічні чи юридичні обмеження. Співпраця з компаніями, які підпадають під санкції або мають зв’язки з підсанкційними особами та структурами, може призвести до блокування платежів, юридичних наслідків та репутаційних ризиків.

З огляду на це, перевірка санкційних обмежень потенційних контрагентів може включати зокрема: аналіз структури власності на предмет наявності кінцевих бенефіціарів-громадян санкційних юрисдикції (РФ, Білорусь, Іран); наявність рахунків контрагента у підсанкційних банківських установах; перевірка контрагента у міжнародних та національних санкційних списках: EU Consolidated Sanctions List, UK Sanctions List, OFAC SDN List, санкційні списки РНБО тощо.

Щодо офшорних юрисдикцій відзначимо, що незважаючи на те, що фактичної заборони співпрацювати з особами-резидентами офшорів, немає, з точки безперешкодної можливості проводити операції без посиленого комплаєнсу зі сторони банку чи платіжної системи – існують ризики. Це пов’язано з тим, що кожен банк або платіжна система передбачають установлення власних списків ризиковості певних юрисдикцій (навіть, якщо вона не входить у санкційні списки).

Якщо у Вашої компанії є рахунок, відкритий в конкретному банку, при оцінці можливості підписання договору з компанією, інкорпорованою в офшорній зоні, радимо спершу перевірити, чи дозволяє Ваш банк транзакції з обраною країною або, якщо і дозволяє, чи підпадає це під категорією high-risk. Непроведення комплаєнсу на цьому етапі може у подальшому обумовити стагнування Вашого бізнесу, адже у разі, якщо банк буде вимагати надання на кожну таку транзакцію супровідних документів та щоразу відправлятиме їх до KYC чи AML відділу, це значно ускладнить оперативність ведення Вашого бізнесу. З огляду на це, на вказаному етапі слід оцінити, чи виправдовує встановлення договірних відносин із вказаним контрагентом ті ризики, що пов’язані з посиленим банківським комплаєнсом щодо операцій у майбутньому і, якщо так, – завчасно адаптуватися до вказаної діяльності (наприклад, відкрити рахунок у платіжній системі для проведення транзакцій з відповідним контрагентом задля оперативності отримання коштів, оскільки, як правило, банки передбачають більш тривалу та жорстку комплаєнс-перевірку, порівняно із платіжними системами).

5. Перевірка репутації. Вказаний етап може включати використання різноманітних ресурсів з метою аналізу репутаційних ризиків співпраці з певною особою чи компанією: використання соціальних мереж (LinkedIn, Facebook, Instagram), відгуків від партнерів чи клієнтів в мережі Інтернет, застосування пошукових запитів для перевірки “фігурування” компанії в негативних з точки зору авторитетності кейсах, а також аналіз відкритих за участю компанії-контрагента судових спорів.

Крім цього, на репутаційність контрагента, серед іншого, також впливає наявність у структурі власності чи серед топ-менеджерів компанії так званих PEP – Politically Exposed Persons. Згідно з міжнародними стандартами (FATF, ЄС), до PEP відносяться: глави держав та урядів, міністри, депутати парламентів, судді вищих судових органів, керівники держбанків, державних корпорацій, члени їх сімей і т.д. Логіка перевірки вказаного аспекту полягає в тому, що оскільки до PEP належать особи, які займають або займали високі державні посади, це може підвищувати ризики корупції, фінансових махінацій та санкційного впливу. У зв’язку з цим, моніторинг наявності PEP-зв’язків у компанії-контрагента дозволить мінімізувати ризики того, що фінансові установи можуть блокувати платежі або заморожувати рахунки.

Практичні рекомендації для бізнесу

Таким чином, враховуючи наслідки, які можуть бути спричинені неналежним проведенням комплаєнсу своїх партнерів та контрагентів, Due Diligence у сьогоднішніх реаліях – це не просто формальність, а ефективний інструмент захисту бізнесу від фінансових, юридичних та репутаційних ризиків.

Щоб уникнути небезпечних ситуацій, компаніям необхідно впроваджувати ефективні комплаєнс-стратегії, використовувати автоматизовані інструменти перевірки та залучати професіоналів у сфері ризик-менеджменту. Крім цього, на етапі проведення переговорів чи аналізу контракту варто приділяти значну увагу перевірці контрагента та звертатися за професійною допомогою у цій сфері.